Актульні новини Фастова і Фастівського району

А що фастівчани знають про монетизацію пільг за проїзд?

 

Інколи, а якщо відверто, частіше буває так: виходимо на міський “п’ятачок” поспілкуватися із фастівчанами з приводу якогось ­питання, а вони про нього, як кажуть, ні слухом-ні духом.

Тож коли “Перемога” вирішила поцікавитися думкою людей про новації ­нашого Уряду щодо монетизації, то ми цього разу, “йдучи в люди”, побоювалися, що ­доведеться спочатку розказувати, а то й ­пояснювати суть самого терміну “монети­зація” (а це – заміна натуральних пільг ­грошовою компенсацією), а вже потім ­обмінюватися думками, чи до душі вона їм.

Але виявилося, що наші пенсіонери (а ми із зрозумілих причин цього разу хотіли знати думку фастівчан тільки цієї категорії) – люди, які уважно слідкують за змінами, що хоча б на йоту покращать їхнє життя. Всі четверо опитаних нами земляків виявили цілком ­пристойне розуміння того, що дасть (або й не дасть) їм монетизаційне нововведення. Чому ми дозволили собі таку неоднозначну оцінку: “пристойне розуміння”? Бо повного розуміння процесу монетизації пільг на проїзд усіма видами транспорту загального користування сьогодні немає ні у кого, в тому числі, здається, й у самих урядовців. 14 березня Кабінет Міністрів України ухвалив постанову “Про встановлення державних нормативів у сфері транспортного обслуговування”, яка, швидше за все, набуде ­чинності аж наприкінці травня – початку ­червня. Поки ж що Кабмін доручив Міністерству соціальної політики її доопрацювати.

А “доопрацьовувати” справді є що. Спробуємо для себе з’ясувати, а навіщо взагалі ота монетизація? Скільки разів у маршрутках й автобусах ми були свідками сварок між водіями і пільговиками, які відмовлялися платити за проїзд. Перевізники ж, стверд­жуючи, що возять їх власним коштом, нерідко висаджували таких небажаних пасажирів зі свого транспорту. І по-суті, праві ті й інші. За роки свого становлення Україна набрала на себе стільки зобов’язань, що не в змозі профінансувати їх стовідсотково. Зараз у державі мають пільги більше 12-ти мільйонів її громадян, і якби довелося цього року компенсувати витрати на пільги, то державний бюджет водночас “схуднув” би не менш як на 20 мільярдів гривень. От і запропонував уряд як вихід із ситуації – ­грошову компенсацію. Як днями пояснив міністр соціальної політики Андрій Рева: ­“Монетизація проїзду – це спроба виконавчої влади унормувати стосунки між державою, громадою, перевізником і людиною”.

І відчувається, що це “унормування” не буде легким, принаймні для місцевих рад і місцевих органів самоврядування, на які ­держава переклала фінансове забезпечення пільг. В який спосіб вони це робитимуть – мають вирішувати самі, адже чіткого меха­нізму відшкодування коштів за перевезення пільговиків немає. Більшість вітчизняних ЗМІ, намагаючись прокоментувати урядове нововведення, поспішили поінформувати своїх читачів, що місцеві бюджети повинні фінансувати проїзд усіх категорій пільговиків із розрахунку тридцять поїздок у міському ­комунальному транспорті, а це приблизно 150-200 гривень щомісячно на одного піль­говика. Певно ж, цікавим для міських рад і органів місцевого самоврядування буде ­минулорічний експеримент з монетизації транспортних пільг у Львові, який показав, що в середньому на одного пільговика припадало близько 20-ти поїздок на місяць у громадському транспорті і одна-дві поїздки (туди-назад) на тиждень у приміському транспорті – електричках та автобусах.

Отже, своєю постановою уряд дав зрозуміти, що останнє слово в монетизації буде за місцевими органами влади і віднині питання з приводу грошової компенсації за проїзд – до неї. Дуже спірною, як на мене, є заява уряду, що “монетизація усуває несправедливість нерівномірного доступу до пільги”, водночас наголошуючи, що у кожному регіоні місцева влада самостійно ви­значатиме кількість оплачуваних поїздок (але не менше мінімально визначених ­Кабміном), а за цим – й суму компенсації.

Але ж регіони мають різне фінансове забезпечення! І якою буде та монетарна справедливість, ми вже відчули останнім часом на собі, коли користувалися столичним метро. Ті, хто має “Картку киянина”, за проїзд туди-назад ­економлять десятку, бо живуть у багатому місті, а ми, іногородні, буцімто з іншої планети завітали – доступу до “чужих” пільг не маємо. Так само не матимуть однакової компенсації мешканці, приміром, потужної Дніпропетров­ської і порівняно слабенької Тернопільської ­областей, хоча живуть в одній країні. Або взяти інше: компенсація за пільги на проїзд у мар­шрутному таксі не надається. То виходить, ­мешканці великих міст, де є комунальний ­транспорт, знову ж таки виграють, користу­ючись ним хоча б зо двадцять разів на місяць.

Втім, є момент у цій новації, який не може не радувати тих, хто ніколи жодними транспортними пільгами не користувався, хоч і мав на це право. Адже пільговики отримають можливість витрачати компенсаційні гроші за проїзд на свій розсуд, а це означає, що до пенсії додасться якась сотня-друга. Звичайно, якщо знайдеться вона у місцевій казні.

Ось таку “наживку” кинув нам уряд: даруємо вам монетизацію, а як воно там буде і, головне, скільки, подивимося…

У будь-якому випадку, у червні до цієї розмови ми повернемося. А поки що дізнаємося про думками наших земляків щодо монетизації пільг за проїзд.

Валерій Олександрович:

–Я не у захваті від монетизації пільг, запропонованої нашою владою. Знаходять же якісь можливості забезпечувати своїх пенсіонерів безкоштовним проїздом у країнах Прибалтики, Польщі і навіть деяких містах Китаю. Краще було б, якби пенсія українців була такою, щоб вони могли розраховуватися не тільки за проїзд, але й за газ та електроенергію без будь-яких субсидій. Вважаю так: якщо людина заробила своє працею право на пенсію, то й дайте її відповідно до заробленого, а не принижуйте подачками у вигляді субсидій – транспортних чи комунальних.

 

Таміла Миколаївна (від фото відмовилася):

–А я навіть і не знаю, що вам сказати на цю новину від уряду,про яку, сподіваюся, як і всі пенсіонери, звичайно ж, чула. Зізнаюся, що у кожній такій новині ми очікуємо якесь поліп­шення для себе, але поки що – одні розчарування. А жити нам стає все важче і важче…

Тетяна Рости­славівна:

Я не вважаю такий крок уряду досконалим. Ну ­отримає людина цю компенсацію, піде в магазин – купить ковбасу чи ще щось, бо у пенсі­онерів із їхньою мізерною пенсією дуже багато потреб. Одні ліки скільки коштують! Так, про компенсацію за проїзд чула по телевізору, але я не спеціаліст, щоб передбачити плю-си і мінуси її впровадження. Хоча відчуваю, що ця компенсація не буде великою і її явно не вистачатиме на ­повне відшкодування транспортних витрат.

 

Євгеній Михайлович (від фото відмовився):

– Про постанову Кабінету Міністрів я знаю, але далеко не все в ній мені зрозуміло. Чому так: одні матимуть компенсацію за 30-ти разовий проїзд, а інші – за частіший (там, де місцеві ради затвердять більшу кількість пільгових поїздок)? Та й, взагалі, де гарантія, що місцеві бюджети “витягнуть” таке навантаження? А якщо принципово підходити до питання надання усіляких компенсацій і субсидій громадянам нашої держави, то, на мою думку, це є для нас приниженням. Я бував у різних країнах світу і добре знаю, що субсидії у багатьох з них отримують лише найобездоленіші і найбідніші, і то це – зовсім невеликий відсоток населення, як правило, іммігранти з інших країн. Погодитися ж із тим, що більша частина населення отримує допомогу від держави, навряд чи можна.

Із фастівчанами спілкувалися Зоя ЗІНОВ’ЄВА і Мар’яна РИБИТВА (фото)