Актульні новини Фастова і Фастівського району

На кону – черговий транш від МВФ

А, власне, як прості українці ставляться до нескінченного позичання грошей?

 

Час від часу Україну, а точніше, її уряд, трусить від нервової напруги: дасть чи не дасть Міжнародний валютний фонд черговий транш? А він щодалі стає суворішим до нашої країни: ставить дуже серйозні умови, до виконання яких не готові ні український народ, ні українська влада. Згадаймо лише про вимоги МВФ щодо підвищення пенсійного віку. А хіба із власної волі наші парламентарі щороку розглядають питання щодо продовження мораторію на продаж української землі?

Остання вимога від МВФ звучить як ультиматум: буде в Україні Антикорупційний суд – буде транш. І не хочеш, а на згадку приходить класична ситуація (не від МВФ, а від Остапа ­Бендера): зранку гроші – ввечері стільці. Його, тобто МВФ, ­зрозуміти можна: він хоче мати гарантії, що гроші не пропадуть і не будуть розкрадені. І головне, що цього разу вимоги чиновників МВФ навіть збігаються із народним бажанням – якнай­швидше подолати корупцію в нашій країні, яка цим ганебним ­явищем “прославилася” на весь світ.

Хоча зараз простий люд в Україні начебто й заодно із нашим кредитодавцем у боротьбі з корупцією, але на душі у більшості все одно некомфортно. По-перше, кому подобається жити за вказівкою? А по-друге, що значно неприємніше: гроші, які ­кра­їна взяла, – не подарунок долі, їх віддавати треба. Скільки? Багато, дуже багато. Сумарний борг України перед Міжнародним валютним фондом на поточний момент становить понад 12 мільярдів доларів. Не будемо в змозі своєчасно віддавати, країні можуть оголосити дефолт. Хоча експерти в галузі економіки пророкують, що Україні такий розвиток подій не загрожує, бо погашення кредитів буде здійснюватися за рахунок золотовалютних резервів, які у нас поки що є (до 18-ти мільярдів доларів).

Але ж як прикро, що такі кошти витрачатимуться на погашення кредиту і відсотків на його обслуговування, а не на розвиток молодої держави! У МВФ, як, певно ж, і належить солідній фінансовій структурі, завчасно складено графік погашення боргу Україною. До того напозичалисявалюти, що віддавати її вже доводиться із нових кредитів: позичили – віддали, і бігом у чергу за новим траншем. До речі, Україна до 2021 року ­мусить віддати Фонду 7,8 мільярда доларів. Якщо для когось ця сума видається абстрактною, то, можливо, більш реальних обрисів вона набуде після такої конкретизації: це приблизно по 192 долари з кожного українця, включаючи й малюків. Цього року у нас 130 мільярдів гривень підуть не на погашення боргу, а лише на його обслуговування. Це кошти, які закладені до бюджету, і сумищороку суттєво зростають.

Вітчизняні економісти кажуть, що пік великих виплат за зовнішнім боргом припадає навіть не на нинішній, а на наступні три роки. Отже, тим, хто сподівається на полегшення фінансового тягаря, особливо розслаблятися не варто.

Власне, МВФ – організація, яка нікого і ніколи не примушує брати кредити, але ми беремо їх і беремо, що, зрозуміло, є великою загрозою для наших дітей, а то й онуків, які, дай Боже, не роз’їдуться з рідної землі до Італії чи Португалії, чи деінде, де є робота і за неї платять не як в Україні.

Зараз ми ще не знаємо, чи сподобляться наші парламентарі ухвалити законопроект про Антикорупційний суд, а, отже, не знаємо й того, чи отримаємо вчергове з рук МВФ обіцяні 1,9 мільярда доларів. А якщо отримаємо, на що витратимо? На обслуговування попередніх кредитів? Колись німецький письменник Бертольд Ауербах сказав: “Нажити багато грошей – хоробрість, зберегти їх – мудрість, а вміло витрачати – ­мистецтво”. Можливо, нам треба починати з третього – навчитися розумно розпоряджатися народною копійкою?

А щоб дізнатися, як фастівчани ставляться до запозичень від  Міжнародного валютного фонду, ми пішли на міський “п’ятачок”. Чи не варто припинити з ним співпрацю? Чи й далі брати й брати кредити? І люди нам сказали:

Володимир, пенсіонер:

– Я проти того, щоб Україна позичала гроші по світах. Я міркую собі так: живу на пенсію, живу, як і більшість українців, не шикуючи, але ж кредитів не беру, бо не бачу реальних пер­спектив щодо їх повернення. Чому ж тоді наша держава по вуха у боргах? Щось мені здається, що ті позичені кошти на себе витрачають в основному олігархи. А віддавати ж доведеться простим людям! Тому ще раз кажу: я проти боргів перед усілякими іноземними банками і фондами. Боюся, що не доживу до того часу, коли Україна роз­рахується зі своїми кредиторами.

 

 

Наталія, підприємець:

– Із кожним новим взятим у МВФ кредитом ми все більше й більше залазимо у боргову яму. Якби ж ці гроші вкладалися у розвиток якогось конкретного підприємства, на якому створювалися б нові робочі місця, а воно б платило пра­цівникам гідні зарплати, а державі – податки. Тоді було б із чого віддавати ­борги. А так хіба ми знаємо, куди йдуть кредити, взяті за кордоном? ­Ка­жуть, на дороги, але ж де ті дороги? Як на мене, то гроші, які ми позичаємо у МВФ, використовуються нераціонально, оскільки ми не бачимо конкретних результатів.

 

 

Лариса Іванівна Довженко, пенсіонерка, інвалід ­другої групи:

– Я категорично проти позичання грошей у Міжнародного валютного фонду! Чому? Бо вони проїдаються, а ми не відчуваємо на собі покращення матеріального стану. Навпаки – виживати все складніше. Під час останнього підвищення пенсій мені добавили аж 80 гривень! Розженешся із моїми болячками? А я працювала на заводі оборонної промисловості, вважала, що роблю для своєї країни потрібну справу, а тепер вважаю себе забутою нею.

І взагалі, як можна так без­дарно керувати державою, щоб весь час позичати гроші? Беремо, значить принижуємо себе, а вони цим користуються. Кажуть: робіть Антикорупційний суд! Для мене – це якось парадоксально звучить: а інші суди, виходить, корупційними будуть? Щоб врятувати ситуацію, треба піднімати економіку. Бо хіба ж це вихід: відкрили кор­дони – і їдьте, хто має сили, куди собі хочете, працюйте на інші держави?!

 

 

Катерина Семиненко, учениця восьмого класу Фастівського ліцею-інтернату:

– На мою думку, треба на деякий час відмовитися від кредитів і будь-якими зусил­лями віддати борги. Не виходить у цієї влади, то треба змінити її на молодих і енергійних, які краще ­орієнтуються в сучасному світі. Ну не може наша країна з її талановитими людьми і багатими землями жити бідно. Я вірю, що Україна, якщо захоче, зможе гори перевернути!

Із фастівчанами спілкувалися Зоя ЗІНОВ’ЄВА і Мар’яна РИБИТВА (фото)