Перемога

Switch to desktop Register Login

Що з Бенардосом?

ben-41-17

Навіть пам’ятники потребують “лікування”

Кожна людина проживає життя по-своєму. Хтось свою історію пише поволі, без особливих подій і вражень, а хтось живе натхненно і залишає по собі добрий слід і світлу пам’ять. Бути корисним людству і здобути всесвітню славу випало Миколі Бенардосу – одному з найбільших вина­хідників-електротехніків другої половини XIX сторіччя, автору більш як двохсот винаходів, у тому числі нового способу дугового зварювання, який отримав назву “спосіб Бенардоса”.

Ще за життя його ім’я стало широко відомим, та й після смерті Миколи Бенардоса його винаходи не втратили свої актуальності, а його постаттю зацікавилися краєзнавці та митці.

У сімдесятих роках минулого сторіччя фастівчанин Анатолій Древецький, який на той час працював на заводі “Червоний Жовтень”, побачив стенд, присвячений видатному винахіднику. Він так зацікавився постаттю Миколи Бенардоса, що по закінченню художнього вузу навіть не роздумував про тему своєї дипломної роботи. Двометрову скульптуру Бенардоса молодий скульптор і художник творив, намагаючись не втратити жодної риси, жодної деталі образу винахідника у зрілих роках. Перегорнувши купи архівних, бібліотечних і музейних матеріалів, Анатолій Древецький загорівся ідеєю встановити пам’ятник винахіднику у Фастові, де той прожив останні роки свого життя. У цьому його підтримав кандидат технічних наук, який вивчав електрозварку, краєзнавець Олександр Корнієнко, кошти на його створення виділив Інститут електрозварювання ім. Є.О.Патона НАН України, а у Фастові знайшли місце для його встановлення. Відкриттю пам’ятника передував великий виробничий процес, адже спочатку потрібно було знайти приміщення, де б митець міг виліпити чотириметрову скульптуру (таке знайшлося на столичному Печер­ську), потім рік створювати цю гіпсову скульптуру, відлити склоцементну фігуру, а вже тоді окувати її міддю. “Роботу над пам’ятником Бенардосу, – розповідає Анатолій Древецький, – мож­на порівняти зі зведенням будинку. Створення чотириметрового велетня потребувало чималих зусиль і коштів. Виділених для цього десяти тисяч карбованців виявилося замало, тому я відмовився від гонорару (а він становив чотири тисячі, за які на той час можна було придбати, приміром, машину), тільки б збулася моя мрія і у Фастові постав Бенардос”.

У травні 1981 року пам’ятник у Фастові відкрили, але за документами – це па­м’ятний знак. Присутній на цій урочистій події Борис Патон, вражений величчю скульптури Бенардоса, сказав: “Та який це пам’ятний знак – це ж пам’ятник!”.

Відтоді поважний чоловік із бородою і глибоким поглядом став окрасою нашого міста, і вже ніхто не уявляє Фастів без Бенардоса… Історію створення цього па­м’ятника я розповіла не випадково, бо ж останні події, пов’язані з ним, занепокоїли багатьох фастівчан. Мова йде про нещодавно розпочату його реставрацію. Помітивши Бенардоса без голови, містяни у соцмережах почали висловлювати свої припущення з цього приводу. Ті, хто став свідком “обезголовлювання” пам’ятника, вже зрозуміли, що голову Бенардоса відправили на “косметичні процедури”, інші ж стверджували, що пам’ятник хочуть знищити у такий спосіб.

Що ж відбувається із ним насправді, “Перемога” вирішила спершу розпитати автора пам’ятника, скульптора Анатолія Древецького, для якого увіковічення постаті великого винахідника стало справою життя. Адже окрім фастівського пам’ятника Миколі Бенардосу він створив ще один, встановлений у російському селищі Лух Івановської області, де колись жив автор способу дугового зварювання. Окрім цього Анатолій Древецький є автором декількох пам’ятних дощок, які встановлено у музеях Миколи Бенардоса у тому ж селищі Лух і в Переяслав-Хмельницькому.

На запитання про реставрацію Анатолій Древецький відразу відповів, що стосунку до цього не має і не знає, що і хто робить із пам’ятником, до створення якого він до­клав стільки зусиль: “Мені болить те, що моя робота руйнується. Мене відсторонили від авторського нагляду, як і в одинадцятому році, коли вже проводилася так звана реставрація пам’ятника. Тоді ре­ставраційні роботи виконувала фірма “Тесей”. Що вони зробили – зашпаклювали щілини, які утворилися, і пофабували, коли потрібно було провести фаховий ремонт, за технологією”. Тоді Анатолій Древецький особисто ініціював реставрацію до річниці електрозварювання, як, власне, й цього разу. Він неодноразово порушував питання реставрації пам’ятника і на засіданнях громадської ради, і на нарадах у міськвиконкомі, і писав про таку необхідність у “Перемозі”. Навіть знайшов спеціалістів, які готові були провести необхідні роботи. За словами Анатолія Анатолійовича, фахівці з комбінату творчо-виробничого об’єднання “Художник” (де він колись працював ) запросили за ці роботи спочатку сімсот тисяч гривень, а потім знизили її до трьохста за умови, що реставрацію проведуть на місці. Але навіть ця сума виявилася завеликою для міського бюджету, з якого було виділено двісті п’ятдесят тисяч гривень, та й ті поділено на реставрацію не одного, а двох пам’ятників – Миколі Бенардосу та Кургану Слави. Тож зрозуміло, чому автор переймається долею обох своїх творінь: він упевнений, що за ці гроші провести якісну рестав­рацію не можливо. “Я хвилююсь, що сплюндру­ють пам’ятник і знищать. Якщо ре­­ставраційні роботи виконають неякісно, відновити його вже не вдасться. Бізнесові інтереси, на жаль, часто руйнують добрі справи”.

Анатолій Гірченко, голова Фастівської міської організації інвалідів війни, Збройних Сил та учасників бойових дій, а тоді, коли встановлювався пам’ятник Бенардосу, – голова міськвиконкому, також уже багато років наголошував на необхідності реставрації. І він переконаний, що як таких “бізнесових” інтересів у цій справі не може бути, адже виділені з міського бюджету двісті п’ятдесят тисяч гривень – це не ті гроші, за які будуть змагатися реставратори.

Бажаючих виконати ці роботи, як повідомила заступник міського голови Олена Зикова, було декілька, і вони подавали свої заявки на участь у тендері в системі публічних електронних закупівель ProZorro. Виграв його столичний приватний підприємець, який займається ре­ставраційною діяльністю.

Що ж стосується якості реставрації, то, каже Олена Зикова, у комбінаті комунальних підприємств (а саме через нього спрямовувалися гроші) перед укла­данням договору із реставратором переконалися у його фаховості і бачили його попередні реставраційні роботи. В тому, що Бенардос сьогодні стоїть без голови, за її словами, проблеми немає, адже все йде за планом: “Голова знаходиться у Києві на реставрації, а зняли її, щоб через отвір підсилити арматурою саму фігуру і залити її зсередини бетонною сумішшю, після чого все стане на свої місця”.

До речі, Анатолій Гірченко зазначив, що зараз відбувається реставрація лише фігур Бенардоса і Невідомого солдата, а вже потім, за умови виділення з міського бюджету додаткових коштів, облаштують територію біля пам’ятників. Це підтвердила і Олена Зикова, додавши, що ці два пам’ятники є візитівкою Фастова, саме тому вже найближчим часом треба зробити все необхідне для того, аби вони мали пристойний вигляд.

Олена ОЛІЙНИК

 

Копіювання матеріалів сайту дозволено тільки після узгодження з редакцією газети "Перемога". По всім питанням звертайтесь на електронну скриньку smok7@ukr.net

Top Desktop version