Актульні новини Фастова і Фастівського району

Його дума денна і нічна… Разом переможемо!

27 і 29 липня, до 95-річчя від дня народження Володимира Косовського – нашого поета і громадянина – у селі Веприку, в Меморі­альному музеї Кирила Стеценка, і у Фастів­ському державному краєзнавчому музеї відбулися урочистості, які самі учасники ­назвали академіями. Незабутній Володимир Іванович служив Україні і всьому народові, поезії, культурі, своєму рідному краю – ­Фастівщині. І залишився жити в долі ближніх, побратимів, соратників.

Як саме, промовисто висловився онук славетного композитора Кирило Вадимович про значення і роль Володимира Косов­ського для всієї родини Стеценків в часи його дитинства, ще тоді, коли тільки виношувалася ідея створення меморіального музею в селі. В очах дитини Косовський мав бути президентом Незалежної України в майбутньому. Нині на базі музею, створеного Володимиром Івановичем, проводяться творчі зустрічі, конференції, академії. Це важлива науково-культурна й ідеологічна установа краю і всієї країни, покликана нести народові правду і музикою, і словом. Без Косовського цього музею просто не було б.

Інакшою склалася б і доля багатьох фа­­сті­в­­­­­- чан, зокрема скульпторів Анатолія Древецького та Михайла Дмитріва, котрі створили його образ борця за волю України й увічнили в мистецтві. На початку 1990-х у Веприк до Косовського приїздила сама легендарна Слава Стецько, віддавши належне звитязі Фа­стівського підпілля бандерівців у роки Другої світової війни. Про подвижництво оунівців на Фастівщині і, зокрема Володимира Косов­ського, переконливо заявив голова Фастівської громадської організації “Станиця ОУН-УПА” Володимир Підіпригора і підтвердив заяву історичними фактами. А в краєзнавчому музеї ця тема звучала головним мотивом.

Це героїчна і, воднораз, трагічна сторінка в житті Володимира Косовського й усієї України, які боролися проти обох тоталітарних режимів – і гітлерівського, і сталінського. Нерівна війна на два фронти закінчилася непоправною людською і всенародною поразкою та відбу­ванням покарання на засланні у Воркуті. Письменник Василь Портяк „коротко і страшно” (як земляк його Василь Стефаник) розповів фа­стівчанам у краєзнавчому музеї, як поезія врятувала свого поета, приреченого на смерть від морозів у в’язниці. Неймовірна історія з неймовірними подробицями жахливої правди. А правду треба знати, хоч би якою страшною вона була.

Радянська пропаганда упродовж десятиріч робила свою справу, подаючи рух опору німецькій окупації колабораціонізмом, а орга­нізаторів-націоналістів цього народного опору – не інакше, як „ворогами українського народу”. Годі з цим миритися в Незалежній Україні! Борець за її волю був цілителем і душі, і тіла свого народу, про нього ще не все знаємо.

Володимир Косовський зазнав щастя боротьби з ворогами і щастя спілкування з со­ратниками в русі опору. З Воркути прибули до Фастова на поселення родини численних за­сланців, яким не дозволили повернутися в Західну Україну – і це стало подарунком долі для колишнього політичного в’язня. А спілкувався він переважно поезією, своїми віршами, звертаючись до слухачів і всієї України, до майбутнього. Йому велося нелегко в думах денних і нічних.

До сторіччя поета і воїна попереду ще п’ять років. Ще не все досліджено в його боротьбі, житті і поезії, ще не все відомо достеменно. Така доля колишніх підпільників і по смерті. Працівниця музею Наталя Чурсіна від­крила одну з таких призабутих сторінок: ініціативу й організаторську роль Косов­ського у створенні та підтримці роботи музичної школи у Веприку, про що мріяв композитор Стеценко. Це естафета поколінь. Вони обоє були просвітянами – великими просвітянами своїм стилем і спрямованістю творчого життя. Їхньою музикою і словом маємо ростити і виховувати покоління молоді в Незалежній Україні.

Але поки що не все зроблено, щоб наші світочі формували внутрішній світ молодого покоління – його і розум, і дух, і душу. Так, фастівчани мають трійцю поетів-борців воєнного і повоєнного періоду – Андрія Кравця-Кравченка, Володимира Косовського і Євгена Чередниченка. 1998 і 2008 року їхня поезія видана збір­ками „Тризуб”. Легендарна доля поезії Андрія Кравця-Кравченка, який загинув за не з’ясованих обставин під час німецької окупації восени 1943 року сімнадцятирічним: його вірші зберегла у пам’яті сестра Олена і надиктувала вже після саморозпаду Радянського Союзу.

Це подія багатовимірної значущості для всієї України, а не лише Фастівщини, про неї повинні дізнатися українці у теперішню війну Росії з Україною – нехай ці вірші пролунають на передовій у Донбасі, по Українському радіо і телебаченню, в людських головах і душах. Інакше не переможемо лютого ворога на Східному фронті. А між тим, у Фастові на Завокзаллі хтось провів роботу проти Андрія Кравця-Кравченка і перейменування вулиці, де він жив, його іменем. Цей кричущий факт виявився тоді, коли процес декомунізації вступив в активну фазу, але призабувся через кілька років.

Тут є над чим працювати музейним і не лише музейним працівникам – а й громаді і фастівській владі, яка має задавати тон у таких справах. Разом переможемо.

Олександр НЕЖИВИЙ,  м. Фастів