Актульні новини Фастова і Фастівського району

Гордість міста – “Унавушка”

Зразковому дитячому ансамблю народного танцю “Унавушка”, на відміну від Фастова, якому цими днями виповнюється 628 років, всього лише 35 із хвостиком, але у колективу вже є своя багата історія і численні здобутки. “Унавушка” полюбилася глядачам ще тоді, коли гурт очолювала його засновниця Світлана Морозова. За часів її керівництва ансамбль виборов собі звання “зразкового” й успішно захищає його кожні три роки. Завдяки наполегливій праці двох вихованок колективу, які продовжили творчий шлях своєї наставниці, цей ансамбль відомий не лише в Україні, а й за кордоном. Керівник ансамблю Тетяна Доброштан і хореограф-репетитор Ірина Сарапіна дбають про те, щоб колектив не лише існував, а й повністю використовував весь свій творчий потенціал. “Унавушка” бере активну участь у міських, обласних, всеукраїнських, міжнародних концертах, конкурсах і фестивалях, де майже завжди отримує перші місця. Численні подяки, грамоти й дипломи, здобуті у різноманітних мистецьких змаганнях, прикрашають тренувальну залу ансамблю. Всі вони стали частинкою історії танцювального колективу, назва якого є співзвучною із річкою Унавою – окрасою нашого міста. А його гордістю вже більше 35-ти років є “Унавушка”. Про життя і творчість колективу, про будні і свята, про дитячі перемоги і мрії – в інтерв’ю з керівником цього зразкового дитячого ансамблю народного танцю Тетяною Доброштан.

Ансамбль був створений ще при Будинку культури заводу “Червоний Жовтень”, але свою назву отримав вже в новому Палаці культури. Разом із ним минулого року й відсвяткували своє тридцятип’ятиріччя. Спочатку в “Унавушці” танцювали самі дівчата, тож і назва була підходящою. Зараз, коли ми ви­ступаємо в інших містах України чи за кордоном, нас часто запитують, звідки походить назва колективу – ось тоді ми з гордістю ­розповідаємо, що у нас є така річка із чудовими краєвидами, а ми самі з гарного міста.

Тетяно Андріївно, Ви пригадуєте ті часи, коли очолили “Унавушку”?

Я прийшла працювати художнім керівником ансамблю за рік до його двадцятиріччя. Мені тоді було дуже складно, адже після того, як Світлана Дмитрівна Морозова пішла на ­за­служений відпочинок, колектив значно зменшився. Частина вихованців, для яких попередній керівник була другою мамою, до якої вони звикли, не захотіли далі танцювати без її нагляду. Тепер я їх розумію, адже зараз бачу вже на власному прикладі, як сильно прив’язуються до мене діти і якими вони стають для мене рідними й дорогими. А тоді, коли “на носі” був ювілейний концерт, я запанікувала. Та все ж не дала ансамблю зійти з раніше здобутої ним високої сходинки і роблю це й надалі. Кожні три роки ми підтверджуємо звання зразкового ансамблю і поки що нам це вдається.

А зараз яким є колектив “Унавушки”?

В ансамблі займаються шістдесят п’ять талановитих танцюристів. Ще шістдесят початківців віком від трьох до семи років відвідують студію, де вивчають дитячу хореографію. Три роки вони готуються до вступу в ансамбль, але потрапляють до нього лише ті, хто, як кажуть, “захво­рів” хореографією, а це лише відсотків п’ятнадцять.

А є такі діти, які на репетиціях гарно танцюють, а на великій сцені розгублюються?

Не можна забувати про те, що всі діти різні. Є такі, у яких на сцені “виростають крила” і вони не можуть дочекатися наступного виступу. А є такі, яким потрібен час для того, аби подолати свої страхи перед сценою. Готуючись до виступів, ми, керівники, теж хвилюємося, щоб дітки не розгубилися перед великою аудиторією, особливо наймолодші артисти. Лише тоді, коли ми впевнені, що ніхто не спасує, вносимо номер до концертної програми.

Скільки часу потрібно для постановки одного танцю?

Якщо говорити про наших маленьких “курчаток”, то досить багато. Приміром, до ви­сту­пу на День захисту дітей, який відзначаємо у перший день літа, ми почали готуватися ще на початку року. Зі старшими все набагато швидше. Буває таке, що майбутній танець я бачу уві сні, і вже на наступній репетиції нам вдається його поставити, а відшліфувати і підготувати до виступу – протягом місяця.

А щодо народного танцю – він з ­роками змінюється? Можливо, набуває сучасних рис?..

Ці зміни я чітко бачу тоді, коли беремо участь у конкурсах, їздимо на фестивалі, які проходять як в Україні, так і за кордоном. Дійсно, професіоналізм зростає, і ми розуміємо, що нашому колективу теж потрібно до­кладати максимум зусиль для того, щоб відповідати своєму високому званню. Але якщо звичайним народним танцем україн­ського глядача вже не здивуєш, то за кор­доном цінують наш автентичний колорит у чистому вигляді, без осучаснення. Коли до наших діток після конкурсів підходять словаки, литовці, поляки і говорять про те, як їм сподобався їхній виступ, очі у них просто сяють і вони з гордістю розповідають про свою країну і, звісно, про рідне місто.

Зрозуміло, що Ви не тільки даєте можливість дітям показати свої танцювальні здібності, а й прищеплюєте їм любов до народної творчості, до культури рідного краю. “Унавушка” часто бере участь у конкурсах і фестивалях – як всеукраїнських, так і міжнародних. Найпрестижніші із них можете згадати?

Коли шістнадцять років тому я прийшла працювати, “Унавушку” було відібрано до другого етапу Всеукраїнського фестивалю-конкурсу народної хореографії імені Павла Вірського. Це та сходинка, коли дитячі колективи змагаються зі студентами-хореографами, а тому це досить вагомі здобутки ансамб­лю. Для нас із Іриною Сарапіною цей конкурс, серед усіх народних, є найсерйознішим, а тому ми завжди готуємося до нього дуже наполегливо. Що ж стосується дитячої хореографії, то тут є безліч конкурсів і фестивалів, кожен із яких по-своєму унікальний. Приміром, у 2016 році із Всеукраїнського фестивалю-конкурсу “Оксамитовий дивосвіт” середня група “Унавушки” привезла Гран-прі – найвищу нагороду. Того ж року ми здобули перше місце у Міжнародному дитячому вокально-хореографічному конкурсі “Крок до успіху”. Також із перемогою торік наш ­ансамбль повернувся з між­народного фестивалю-конкурсу “Сім чудес дитинства” та Всеукраїнського дитячого вокально-хореографічного конкурсу “Моя Україна”.

Раніше ми часто їздили за кордон, побували в Болгарії, Угорщині, Іспанії, Греції, Македонії. Зараз такі поїздки – це занадто дороге задоволення для батьків юних танцюристів, адже саме вони повністю оплачують дитячі подорожі та участь у заходах. Приміром, у Болгарії на цьогорічному фестивалі “Мир, мистецтво і море” наш ансамбль представляли лише четверо танцюристів, а з інших країн приїздили гурти у повному складі, були й по сорок чоловік. Та ми взяли не кількістю, а якістю, і привезли із цього конкурсу до Фастова Кубок Гран-прі.

– Тетяно Андріївно, “Перемога” вітає і Вас, і танцюристів-переможців з цією ­високою нагородою! До речі, ось щойно Ви ­розповідали про те, що за кордоном більше цінують автентичне народне мистецтво, а в Болгарії “Унавушка” показала сучасний ­естрадний ліричний номер, яке поважне журі визнало найкращим. Як так вийшло?

Цей номер, по суті, складався із двох сольних, які ми готували до тридцятип’яти­річчя нашого ансамблю, і так сталося, що лише раз показали їх глядачам. Справа у тому, що такі глибокі, філософські виступи не підходять для міських святкових концертів, на яких ми демонструємо запальні танці. Я дуже хотіла, щоб ці дві історії – про лебедину вірність і кохання, яке через війну закінчилося трагіч­но, побачили за межами України. Без перебільшення скажу, що всі одинадцять членів журі, серед яких були два росіянини, під час виступу “Унавушки” плакали. Після нашого виступу на фестивалі до мене під­ходили керівники ансамблів з інших країн і висловлювали своє захоплення від нашого номера. Знаєте, я відчула, що слов’янські народи розуміють ту ситуацію, в якій зараз перебуває наша країна, вони співчувають і готові нас підтримувати в прагненні жити без війни.

Беручи участь у різноманітних конкурсах та фестивалях, ансамбль хоче не лише показати те, що вміє, а ще й чомусь навчитися?

Справді, нашим дітям важливо висту­пати серед інших колективів, щоб відчувати себе справжніми артистами. Коли вони одягають українські костюми, у них ніби крила виростають і вони дуже горді тим, що є українцями. Після кожного виступу на сцені мої танцюристи завжди мене запитують, коли буде наступний, а тому ми намагаємося ­використати всі можливості продемонструвати дитячі таланти “Унавушки” на сцені.

В кожному колективі, як і в родині, є свої традиції. “Унавушка” крім того, що бере участь у концертах і конкурсах, ­можливо, їздить на відпочинок чи якось по-особливому відзначає свята?

Так. Ми завжди вітаємо іменинників – і кожного по-своєму. До днів народження діти готують сюрпризи, і що це буде – та­єм­ниця для іменинника. Влітку ми влаштову­ємо “шашличні вихідні”, їздимо на екскурсії. Завдяки міській владі ансамбль нещодавно помилувався фонтанами у Вінниці, звідки діти повернулися з неймо­вірними враженнями. Спільний відпочинок і спільні свята дуже здружують колектив, саме тому будемо намагатися і надалі організовувати такі заходи.

Повертаючись із відпочинку з купою ­вражень, діти хочуть залишатися у колективі, хочуть ще краще танцювати, хочуть виходити на сцену і своїми талантами прославляти рідне місто – Фастів!

Розмову вела Олена ОЛІЙНИК