Актульні новини Фастова і Фастівського району

Козацькому роду нема переводу

“Діти – наше майбутнє. Як ми виховаємо молоде поколін­ня – таке й матимемо майбутнє країни. Якщо хочемо жити в багатій, вільній Україні, повинні і дітей вчити бути витривалими, патріотичними, багатими і духовно, і фізично, і тоді їм вистачить сил не тікати від труднощів за кордон, а будувати сильну державу у себе вдома”. Саме ці слова, з яких розпочав інтерв’ю “Перемозі” керівник громадської організації “Козацький лицарський клуб” Олег Чернишенко, якнайкраще передають покликання цього осередку, що вже більше двох років діє на Фастівщині. Назва говорить сама за себе: тут виховують справжніх козачат, які демон­струють свої вміння на міських, районних і всеукраїнських змаганнях, а зараз готуються до міжнародних! Про їхні ­перемоги, а ­також про розвиток юнацького козацько-спортивного руху на Фастівщині Олег Чернишенко розповів напередодні Дня українського козацтва.

З давніх-давен вчили козаки своїх джур, окрім володіння зброєю та навичкам ведення бою, різним наукам і технікам керування своїм тілом, розумом, думками, емоціями. Саме постійне й систематичне виховання дітей і є основним напрямком “Козацького лицар­ського клубу”. Майже всі його ­учасники, перебуваючи в лавах Українського козацтва, роками проводили різні заходи, відвідували свята, ходили на зустрічі зі школярами і зрозуміли, що мало просто розказувати і показувати, яке було і яким повинно бути козацтво, як Україна має ставати сильнішою. Цьому потрібно вчити. Коли дитина постійно займатиметься, розвиватиметься в козацькому ­напрямку, перевірятиме свої ­знання і навички на змаганнях та вишколах – тільки тоді вона стане сильною, самодостатньою і зможе повести за собою інших і зробити свою країну кращою.

Те, що прийшов час змінювати ­Україну, стало зрозумілим після подій на Майдані і початку війни. Практично всі козаки “Козацького лицарського клубу” брали участь у подіях 2014-го, а деякі з них стали на захист своєї держави зі зброєю в ­руках або були волонтерами. Саме тоді ми вирішили створити спортивно-патріотичний центр у Фастові для мешканців міста і району.

Олеже, для того, щоб існував такий центр, потрібні не лише однодумці, які готові на громадських засадах вчити ­майбутніх козачат, а й примі­щення для спортивних секцій і кошти на їх обладнання усім ­необхідним… Хто вам на той час допоміг?

– Нашу ідею підтримав підпри­ємець Олександр Федун. Саме ­завдяки йому козаки отримали в безкоштовне користування старе приміщення в мікрорайоні Кадлу­биця, в якому своїми власними ­силами і своїм коштом почали створювати умови для занять з дітьми… До нас приєдналися багато простих людей, організацій та підприємців Фастівщини, які дуже допомогли в облаштуванні центру і в тому, щоб він роз­ширювався.

Клубні секції від­крито лише на Кад­лубиці чи й у інших спортивних залах?

– При Фастівській ­дитячо-юнацькій спортивній школі на стадіоні діє відділення з панкратіону. І вже другий рік у Фастові, Боровій та Томашівці працюють секції бойових мистецтв. Я, а також Олександр Ільїн та Аліна Мокієнко з Томашівки є тренерами з україн­ського рукопашу Спас, панкратіону та бойового гопака. В місті працює відділення боксу, яким опікується кандидат в майстри спорту, заступник го­лови районної ради Володимир Куценко.

Володимир Білий з Дорогинки і його помічник Олександр Крушницький, який приєднався до козаків після відкриття центру, є інструкторами відділення шабельного бою, а відділення стрільби з луку започаткував майстер верхової їзди Олексій Колесник, з яким паралельно працює Інна Кухар­ська. Нещодавно відкрилось і працює відділення спортивного метання ножів та сокир під керівництвом інструктора Всеукраїнської федерації Спас Олександра Максименка. Всі ці ентузіасти працюють на єдину мету – виховати гідне козаків молоде ­покоління. Саме вони є тією командою, яка робить реальні кроки на шляху розвитку укра­їнського козацько-спортивного руху.

Знаковим є те, що саме на Фастівщині, яка має козацьку славу, цей рух почав активно розвиватися. На Вашу думку, таким вихованням молоді повинні займатися саме громадські орга­нізації чи все ж таки державні органи?

– Не секрет, що зараз активну участь у сус­пільному житті країни беруть організації, створені на громадських засадах. Але згодом всі ці задуми реально втілювати у державних програмах. Зараз, приміром, наша громадська організація спільно із районною і міською владою працює над тим, щоб створити комунальні позашкільні юнацькі центри, де діти після уроків мали б змогу займа­тися у різних секціях. Ми часто ­їздимо на змагання у інші міста і бачимо позитивні результати таких центрів. Показовим є він у Дніпрі, де задіяні сорок викладачів різних видів спорту. Там і міські діти мають чим зайнятися, і робота тренерів оплачується. Так в ідеалі має бути у нас. І, сподіваюсь, так і буде.

Знаю, що більшість тренерів “Козацького лицарського клубу” працюють на ентузіазмі. Навіть займаючись із дітками без матеріального заохочення, вони виховують справжніх чемпіонів, проводять різноманітні патріотичні заходи для фастівських козачат. Розкажіть чим, окрім роботи секцій, займається громадська організація?

Лише трохи більше року працює спортивний центр і ледь більше двох років офіційно існує “Козацький лицар­ський клуб”, а вже під прапором нашої громадської організації було проведено ряд щорічних вишколів для дітей Фастів­щини. Влітку ми організовували дитячий козацький табір “Дорогинська січ”, ­брали участь у спортивно-патріотичних зборах-вишколах у Карпатах на базі параолімпійської збірної України. Козаками було організовано та проведено фестивалі бойових мистецтв обласного, а цього року – і всеукраїнського рівнів на кубок козацького полковника Семена Палія в селищі міського типу Калинівка, всеукраїнський турнір з боксу на базі фастівського спортивно-патріотичного центру на Кадлубиці, у 2017-му започатковано щорічний мистецько-патріотичний фестиваль “Дорогинська Січ”, який цього року відбувся вже за підтримки держави. Козаки клубу є бажаними ­гостями на різноманітних заходах не тільки в своєму місті та районі, але їздили з показовими виступами, майстер- класами та просвітницькими номерами і в інші міста області та України.

Скільки зараз дітей займається у відділеннях клубу і який відсоток із них стають справжніми козачатами?

– Більше двохсот дітей з міста і району відвідують різні секції. Від інших, суто спортивних, наші заняття відрізняються тим, що вихованці “Козацького лицар­ського клубу” тренують не лише тіло, а й розум, емоційно налаштовуються на фізичні навантаження. Кожне тренування ми розпочинаємо з молитви, обов’язково співаємо українські пісні у колі, які заряджають особливою енергетикою. Лікарі навіть проводили дослідження і зробили висновок, що після такої вправи серце дитини починає швидше битися з готовністю до виконання вправ фізичних. За роки такого експерименту я помітив, що для дітей це своєрідна медитація, вони майже всі залишаються в нашій ­команді, менше травмуються і демон­струють високі результати на змаганнях.

До речі, коли я побачила всі ті ­медалі і нагороди, що їх вихованці “Козацького лицарського клубу” одягнули на урочистості з нагоди Дня фізичної культури і спорту, який ­нещодавно відзначався, була приємно вражена і горда за те, що у нас такі спортивні діти. Як за такий короткий час існування клубу вдалося ­досягнути таких висот?

– За підсумками лише цього року більше півсотні спортсменів із Борової, Фастова, Томашівки, Триліс, Веприка, Дідівщини ставали переможцями та призерами різноманітних змагань. Їм присвоєні спортивні розряди з укра­їнського рукопашу Спас, панкратіону та комбат дзю-дзюцу, а також маємо трьох кандидатів у майстри спорту з українського рукопашу Спас та пан­кратіону, чотирнадцять чемпіонів і призерів України з цих видів спорту та п’ятьох чемпіонів і призерів Кубку Світу з панкратіону, що проходив в Угорщині у грудні минулого року. Вже цієї осені одинадцять вихованців клубу готуються у складі збірної України з українського рукопашу Спас та пан­кратіону прославити свою державу перемогами на чемпіонаті світу, в фіналі кубку світу з панкратіону в Білорусі та Угорщині, а також на світових кубкових змаганнях з українського ­рукопашу Спас в Латвії. Щоправда, не все залежить від самих дітлахів, адже для закордонних поїздок потрібні ­немалі гроші, яких немає у батьків і у клубу. Тому сподіваємося на підтримку спонсорів і небайдужих людей, які підтримають це прагнення дітей.

– Вихованці клубу беруть участь лише у спортивних чи й в інтелектуальних заходах, адже Ви про­пагуєте і фізичний, і розумовий ­розвиток?

– Зараз існують різні програми (наприклад, “Джура”, “Лелеченя”, змагання з показових виступів), де не лише фізична вправність проявляється, а насамперед духовність, енергетика, які не зможе передати звичайний спортсмен. На вишколах “Дорогинської Січі” під час концертів вихованці клубу обов’язково демонструють свої таланти: хтось співає, хтось танцює, є й такі, хто де­кламує свої вірші. Нам, як я вже згадував, по­щастило вже другий рік поспіль тренуватися на базі параолімпійської збірної України в Карпатах. Там кожні три дні наші козачата готували міні-концерти для працівників бази і воїнів АТО, які проходили там реабілі­тацію. Ці зустрічі пішли на користь і дітям, які залюбки спілкувалися із ­нашими захисниками, і військовим, які, дивлячись на наших розумних і ­талановитих козачат, говорили, що заради такого майбутнього варто було воювати.

– Тобто неправда, що сучасні діти нічим не цікавляться, окрім ком­п’ютерів і телефонів?

– Наші діти чудові, сильні й талановиті. Всі вони козацького роду, який завжди славився витривалістю, сміливістю, силою розуму і духу. ­Варто лише розкрити в них всі ці здібності. Саме тим і займаються тренери ­“Козацького лицарського клубу”, які запрошують дітей міста й району до своїх секцій. А я, від імені всіх членів клубу, запрошую до співпраці державні і приватні установи, а також дякую тим небайдужим людям і організаціям, які допомагають виховувати справжніх козаків. Лише разом ми – сила і зможемо все, бо маємо най­кращу країну і найкращих дітей!

Розмову вела Олена ОЛІЙНИК