Актульні новини Фастова і Фастівського району

Пам’яті колеги і друга Зої Пилипівни Зінов’євої

Акценти сьогодення: вічність

Вона від нас пішла… Пішла та, яка, як ми часто ­жар­­-тували, не вміла ходити. Вона завжди ледь не бігла. ­Поспішала більше встигнути: зробити, почути, прочитати, побачити, написати, розповісти. Звичною її відповіддю на наше: “Зоєчко Пилипівно, біжіть уже, ваш автобус зовсім скоро!” (вона жила далеко від редакції, на окраїні Снігурівки) були слова “У мене є ще аж півтори хвилини!”.

Тепер у неї попереду вічність.

Вона пішла так раптово, так неочікувано… З літа хворіла, але ми були впевнені: ось-ось повернеться. Вона навіть тоді, коли вперше їй стало дуже зле і син викликав швидку, попросила його зателефонувати до редакції – щоб хтось із нас зайшов до лікарні забрати флешку з написаним нею вночі матеріалом. І потім, виписавшись з одного лікарняного відділення і готуючись до операції в іншому, вона теж писала. Бо була справді відповідальною. Вона завжди виконувала обіцяне – хоч би що не сталося. Одного не виконала: не повернулася…

Ми не могли повірити, що це станеться. Вже навіть знаючи про страшний діагноз, все сподівалися, що він – помилковий. Бо не могло бути так, щоб наша Зоя ­Пилипівна, наша не просто колега, а наш справжній друг, людина, непосидючій вдачі якої і нездоланному опти­мізму ми по-доброму заздрили, могла ось так швидко згаснути. Вона ж була таким живчиком, вона ж була такою сильною! Вона навіть у свої поважні роки була за своїм світосприйняттям наймолодшою від нас усіх. Вона вміла дивуватися і захоплюватися з такою просто-таки дитячою безпосередністю, що ми забували про різницю у віці, а інколи навіть почувалися старшими.

Зоя Пилипівна влилася у редакційний колектив якось так повно, органічно і всезаповнююче, що за якихось кілька місяців тим, хто працював із нею з жовтня 2003 року, вже й не уявлялося, що може бути інакше. Так само не уявлялося цього й тим, хто прийшов до ­редакції пізніше від неї: вона ж бо для всіх й одразу, з першого ж дня стала своєю. Рідною.

Зоя Пилипівна не була журналістом за освітою. Але мала за плечима величезний досвід організаторської ­роботи з людьми, бо працювала на вчительських і ­ке­рівних посадах в навчальних закладах Первомайська­ Луганської області, була заступником міського голови цього міста, опікувалася сферою інформаційної та внутрішньої полі­тики у Луганській обласній державній адмі­ністрації. Вона багато розповідала нам про свій трудовий шлях – і ми захоплювалися її працездатністю, компетентністю, принциповістю і сміливістю. Так само багато вона розповідала про свої подорожі світом (а бувала вона у багатьох країнах) – та так яскраво, що нам здавалося, що ми й самі там разом із нею побували. А ще вона ­часто згаду­вала, як долею обставин вони з чоловіком опинилися у Фастові і як одразу ж полюбили це місто. Зоя Пилипівна стала рідною у ньому багатьом. У тому числі й ­читачам “Перемоги”. Вони не тільки впізнавали її матері­али, навіть не дивлячись на підпис. Вони впізнавали її на вулиці, перепитуючи: “Це ви – Зінов’єва?”, і розповідали про свої проблеми, ділилися своїми думками. А вона після таких зустрічей виходила на ­П’ятачок, щоб поспілкуватися з фастівчанами на якусь актуальну тему – і тоді в газеті з’являвся її “Погляд з ­фастівського п’ятачка”, або писала свої “Акценти сьогодення” – публіцистично й філософськи, просто й зро­зуміло. Пропустивши через серце.

Вона пропускала через серце все. Кожну зустріч, ­кожну книгу (а читала вона дуже багато!), кожну новину. І звіряла свої думки та враження з нами, своїми молодшими колегами. Тепер ми розуміємо: ми втратили ще й мудрого наставника. Такого, який не повчає, але при спілкуванні з яким вчишся: думати, аналізувати, від­стоювати власну думку, шукати і знаходити аргументи і слухати й чути аргументи інших. А ще – любити життя. А так, як любила життя вона, треба вміти…

При останньому прощанні з нею ми вперше побачили її слабкою. Не при тому прощанні, коли вона востаннє заходила (вірніше, забігала) до редакції вже після операції, а тоді, коли ми сказали їй “Прощавайте…”, а вона вже не могла нікому й нічого відповісти. І ось тоді, коли ми, востаннє даруючи їй квіти, вперше побачили її такою маленькою і такою слабкою, ми ще більше зрозуміли, яке велике було у неї серце, якою безмежною була її добра душа, і як тепер нам її не вистачатиме.

Пом’яніть, дорогі читачі “Перемоги”, нашу Зою Пили­півну. Вашу Зою Зінов’єву…

Колектив редакції газети “Перемога”

* * *

Фастівська міська рада та її виконавчий комітет із сумом сприйняли звістку про те, що 24 листопада на 72-му році відійшла у Вічність заступник голов­ного редактора міськрайонної газети “Перемога”

Зоя Пилипівна Зінов’єва.

Непересічна, цікава, багато­гранна особистість, талановитий досвідчений журналіст, мудра добра жінка. Такою Була Зоя Пили­півна. Щиро сумуємо з приводу ­непоправної втрати і висловлюємо ­глибокі співчуття рідним, колегам і всім, хто знав її і шанував.

Світла пам’ять про Зою Пилипівну Зінов’єву завжди житиме у серцях фастівчан.

Михайло Нетяжук, міський голова та депутатський корпус

* * *

Фастівська районна рада та районна державна адміністрація в глибокій жалобі з приводу передчасної смерті кореспондента, заступника головного редактора міськрайонної газети “Перемога”

Зінов’євої Зої Пилипівни.

24 листопада 2018 року на 72-му році життя ­зупинилося серце великого життєлюба, оптиміс­тичної, витриманої, розумної та цілеспрямованої людини, талановитого журналіста. Фастівщина втратила не просто висококваліфікованого спе­ціаліста, а й чуйну, надзвичайно добру людину.

Висловлюємо глибоке співчуття рідним, близьким та колегам з приводу непоправної втрати. Світла пам’ять про Зою Пилипівну – порядну, щиру людину, гарного наставника,­ назавжди збережеться в нашій пам’яті.

Голова Фастівської райдержадміністрації Василь Кравченко

Голова Фастівської районної ради Геннадій Сиваненко  та депутатський корпус