Актульні новини Фастова і Фастівського району

Алло, “швидка”!

Спершу батьки і вихователі в садочку, а потім і вчителі у школі просять дітей запам’ятати три телефонні номери, які потрібно набрати, якщо сталася надзвичайна ситуація: “101” – телефон пожежної частини, “102” – поліції і “103” – “швидкої” допомоги. І навіть дитина знає, що після набору номера “швидкої” вже через декілька хвилин на місце виклику прибуде лікар. А може, чекати доведеться довше, чи буде це порушенням з боку медиків? Справа у тому, що ми часто навіть не здогадуємося, що насправді нам потрібна зовсім не екстрена (швидка) допомога, а “невідкладна”. Така незначна різниця в назві вносить певну плутанину, і багато хто не бачить між цими службами ніякої різниці. Але вона є. Існують навіть критерії розподілу звернень, залежно від стану пацієнта, на екстрені і не екстрені, передбачені постановою Кабінету Міністрів України № 1119 від 21 листопада 2012 року.

В яких випадках до пацієнта приїде бригада екстреної допомоги, як швидко вона прибуде і чи з усім необхідним для надання медичної допомоги, дізнаєтеся з інтерв’ю із головним лікарем Фастівської філії Київського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Сергієм Снігуром.

– Сергію Андрійовичу, при якому стані слід ­викликати екстрену медичну допомогу?

– Швидку допомогу викликають в екстрених випадках, коли є загроза життю людини, при раптових гострих станах, які супроводжуються знепритомненням, судомами, раптовим розладом дихання, раптовим болем у ділянці серця, блювотою кров’ю, гострим болем у черевній порожнині, зовнішньою кровотечею, ознаками гострих інфекційних захворювань, гострими психічними розладами, що загрожують життю і здоров’ю пацієнта або інших осіб. У цей список по­трапляють поранення, нещасні випадки, ДТП, пере­ломи, серцеві напади, а також серйозні отруєння, асфіксії всіх видів, кровотечі, передчасні пологи.

Хто визначає, до яких звернень належить ­виклик?

– Із лютого минулого року виклики за номером “103” приймає єдина оперативно-диспетчерська служба центру екстреної медичної допомоги та медицини ­катастроф. Диспетчер цієї служби й визначає, до якої категорії належить звернення. Якщо до екстрених, виклик направляється диспетчеру напрямку. Той ­бачить на моніторі найближчу бригаду, якій надсилає координати викликів. Вони приходять на планшети і після виконання виклику обробляються в електронному вигляді.

– Такий онлайн-контроль не заважає, а навпаки, допомагає у роботі?

– Безумовно. Я сам виїжджаю на виклики, і часом доводиться чути від пацієнтів, що нібито “швидка” їхала сорок хвилин. Ось тоді нам у нагоді стає електронна фіксація часу від виклику до приїзду медиків.

– В яких випадках диспетчер може відмовити у виїзді “швидкої” допомоги?

– Тоді, коли цей виклик не відповідає критеріям ­екстреної допомоги, про які я вже розповів. У диспетчера є відповідний протокол, за яким він і працює. Приймаючи виклик, диспетчер намагається ­отримати від пацієнта якомога більше інформації про його загальний стан. Якщо людина хворіє вже давно, приміром, кашляє і у неї не висока температура, диспетчер порадить такому хворому звернутися до свого сімейного лікаря. Часто люди хитрують і, ­викликаючи “швидку”, говорять, що хворий втратив свідомість або у нього болить у грудях. Звісно, диспетчер направляє туди бригаду, яка врешті з’ясовує, що насправді пацієнт хоче, щоб його послухали чи зміряли тиск. Тому, користуючись нагодою, хочу звернутися до фастівчан і мешканців району з проханням не вдаватися до таких хитрощів, адже в той час, коли ми виїжджаємо на такі виклики, комусь може знадобитися справді екстрена допомога, і від того, наскільки швидко добереться бригада до ­такого хворого, залежатиме його життя.

Недарма п’ять років тому нашу службу розділили на екстрену і невідкладну допомогу, щоб знизити навантаження саме на першу. Ті виклики, що не належать до екстрених, перенаправляються диспетчером на невідкладну допомогу, функції якої, до речі, в європейських країнах виконують саме сімейні лікарі.

– Чи часто трапляються такі “хибні” виклики?

– Досить часто. Точних даних у мене немає, адже їх фіксує диспетчер, але відсотків десять від загальної кількості є так званими непрофільними викликами. Щоб досягти максимальної ефективності екстреної допомоги, цей відсоток потрібно звести до мінімуму. Так буде тоді, коли фахівці на різних рівнях будуть виконувати свою роботу.

– Зміни, передбачені медичною реформою, часто викликають у людей, та й у самих медиків, деяке нерозуміння. Справді, зараз люди не знають, куди телефонувати, якщо раптово підвищилася температура чи “підскочив” тиск і їх не можна збити. Дехто із сімейних лікарів стверджує, що вони не зобов’язані виїж­джати на виклики до своїх хворих, і якщо вже ті дуже погано себе почувають і не можуть прийти на прийом до лікарні, мають викликати “швидку”. Це справді так?

– Наявність високої температури – це прояви різних хворобливих станів: від гострих інфекційних хвороб до загострення деяких хронічних захворювань. Приміром, кір, який небезпечний не самим підвищенням температури тіла, а стрімким розвитком ускладнень з боку нервової та дихальної систем, які можуть призводити до інвалідизації, а в деяких випадках – смерті. Саме в такому випадку, коли пацієнт називає небезпечні симптоми, наприклад, наявність висипки чи судоми, бригада “швидкої” беззаперечно ­виїде на виклик. Це стосується й маленьких дітей, батьки яких не можуть збити у них високу температуру чи в яких є якісь інші ознаки небезпечних захворювань.

– Скільки викликів “швидкої” було на Фастівщині минулого року?

– По місту бригади екстреної медичної ­допомоги виїжджали вісім тисяч вісімсот шістдесят дев’ять разів, у Боровій, де є пункт постійного базування бригади екстреної допомоги, було трохи більше півтори тисячі викликів, а в Кожанці, де на теперішній час знаходиться пункт тимчасового базування бригади екстреної допомоги, – дев’ятсот сорок чотири.

– Які найчастіші причини виклику екстреної допомоги?

– На першому місці серцево-судинні за­хворювання, до яких належать захворювання серця, гіпертонічна хвороба, інсульти. Потім стоять нещасні випадки, все, що пов’язано з травмуванням, а решта – інші екстрені ви­клики.

– Можливо, Ви згадаєте такі випадки, коли життя людини йшло на хвилини і напряму ­залежало саме від дій лікаря “швидкої” допомоги?

– Нещодавно наш лікар Галина Картуха разом із бригадою успішно провела реанімацію і, як кажуть, витягла чоловіка з того світу. Він втратив свідомість, і якби не швидкі й фахові дії лікаря, які тривали більше години, його б уже не було серед живих.

– Чи в належному стані автопарк нашої “швидкої” допомоги і чи укомплектовані машини всім необхідним?

– Місто обслуговують п’ять автомобілів екстреної медичної допомоги, з них три автомобілі PEUGEOT BOXER (один автомобіль класу “С” – реанімобіль і два класу “В”) і два класу “А” – ГАЗель та УАЗ. Ще одна машина базу­ється у Боровій. Автомобілі класу “В” та “С” укомплектовані на сто відсотків, а інші машини ще потребують доукомплектування. Головне – у них є все, що потрібно для надання екстреної допомоги. Поповнення автомобільного парку залишається нагальною проб­лемою. Щоб її вирішити, для нашої філії бракує чотирьох машин. До того ж ми не маємо ремонтної бази і власних гаражів, бо ті, де ­стоять “швидкі” сьогодні, – орендовані.

– А чи мають бригади ліки для надання хворим першої допомоги?

– Ліки і витратні матеріали ми отримуємо за кошти державної субвенції. На сьогоднішній день забезпечені необхідними медикамен­тами приблизно на вісімдесят п’ять відсотків, витратними матеріалами – на сто відсотків. Є серед них і дороговартісні, приміром, для проведення тромболізисної терапії, яка до­зволяє уникнути важких наслідків після ­перенесеного інфаркту. Майже всі препарати, передбачені протоколом, у нас є.

– Згідно з нормативами прибуття бригад екстреної медичної допомоги на місце виклику, у містах вони мають діставатися до хворих за десять хвилин, а в населених пунктах поза межами міста – за двадцять. Чи нестача машин, про яку Ви розповіли, впливає на дотримання цих нормативів?

– Так. І не лише це. Навіть ті “швидкі”, які у нас є, часто не можуть вчасно прибути на виклик через жахливий стан доріг у більшості сіл. До того ж є багато вулиць і будинків без табличок, і їх не може знайти навіть навігатор, який є у планшетах медиків, а тому ­доводиться їх самостійно шукати, що також займає час. Вносить свої корективи й погода. Саме тому зазначені нормативи з урахуванням метеорологічних умов, сезонних особливостей, стану доріг можуть бути перевищені, але не більше ніж на десять хвилин.

– Чи надходять до Вас скарги від мешканців міста й району на те, що їм відмовили у прийнятті виклику чи бригада швидкої ­допомоги занадто довго добиралася до ­хворого?

– Таких скарг небагато, а ті, що надходять, стосуються відмов у наданні екстреної медичної допомоги. Тобто диспетчер після спілкування із пацієнтом зробив висновок, що його стан не належить до екстрених, і перенаправив цей виклик на невідкладну допомогу, яка не працює за нормативами, а може приїхати на місце виклику, приміром, через годину.

– Сергію Андрійовичу, зараз скрізь говорять про те, що медицина гостро відчуває потребу в кадрах. Чи вистачає працівників у закладі, який Ви очолюєте?

– Забезпеченість кадрами Фастівської філії, як і в середньому по країні, становить лише близько вісімдесяти відсотків. На жаль, безгрошів’я змушує багатьох лікарів та фельд­шерів працювати на півтори ставки. Робота в системі екстреної медичної допомоги для молодих фахівців стає непривабливою. Плинність кадрів вже становить одинадцять відсотків, більшість звільняються за власним бажанням. Кожен третій лікар має професійний стаж менше трьох років, а кожен четвертий – пенсіонер. Приблизно така ж ситуація і з медичними працівниками середньої ланки.

У серпні минулого року на Фастівщині ми змогли доукомплектували бригади екстреної медичної допомоги фахівцями. Тепер у місті й районі працює шість бригад.

– Мабуть, зайве запитувати Вашу думку стосовно того, чи заслуговують медики “швидкої” більшого фінансового стимулювання за свою вкрай важливу і відпо­відальну роботу?

– Чому про медицину, на відміну від освіти, забула держава, сказати складно. При формуванні державного бюджету медицина на передостанньому місці. На цей рік на нашу галузь у ньому передбачено менше коштів, ніж у попередньому. А це означає, що ми не завжди зможемо фінансово мотивувати наших працівників, від чого й залежатиме згадане Вами “кадрове питання”. Якщо ­раніше було престижно працювати на “швидкій”, то зараз у медиків немає стимулу залишатися в рідній країні. Фахівці їдуть до Польщі, Чехії, Німеччини, де заробітні ­плати в десятки разів більші від наших. Там гідно винагороджують людей, які рятують життя, інколи ризикуючи навіть своїм.

– Наражають себе на небезпеку кожного дня й українські лікарі. Адже і в ­Україні були такі випадки, коли медики, прибувши на виклик, самі зазнавали тілесних ушкоджень від неадекватних і агресивних пацієнтів. Чи щось подібне траплялося з нашими лікарями?

– Так, і неодноразово. Приміром, минулого року бригада “швидкої”, яка прибула на виклик, потрапила до наркоосередку, з якого їх не випускали люди, що перебували під дією наркотичних речовин. Якби не дії ­водія, невідомо, що було б. Лікарі не мають засобів особистого захисту, є лише тривожна кнопка на їхньому планшеті, але доки цей виклик надійде до поліції і та ­виїде на місце, можуть пройти не хвилини, а ­години. Тому і вона може не врятувати в екстреній ситуації. Було б добре, щоб ­медикам дозволили носити зі собою при­ладдя для захисту, наприклад газові балончики чи електрошокери, але поки що наша держава до цього не ­готова.

– У фільмах і телерепортажах про ­сучасну медицину ми бачимо лікарів, яких легко впізнати за спеціальним ­одягом, який відповідає європейським стандартам. А наші медики також так ­виглядають?

– Ще у п’ятнадцятому році ми зі свого бюджету придбали для колективу спец­одяг, але вже найближчим часом сподіва­ємося отримати новий, який вже шиють за кошти, передбачені обласною програмою. Тож і наші медики та водії матимуть якісний і зручний для роботи одяг.

– Дякую Вам, Сергію Андрійовичу, за таке детальне роз’яснення всього того, що стосується роботи “швидкої” допо­моги. І бажаю поменше прикрощів і ­побільше врятованих життів!

Розмову вела Олена ОЛІЙНИК